Історія церкви християн віри євангельської смт Томашгород, тісно пов'язана з історією благословенного Господом Богом роду, що носить в продовж півтораста років прізвище Прит. Це династія великого родоводу, через який Бог почав Свою працю на теренах мальовничого Поліського краю в Рокитнівському районі. Томашгород — таку назву селище міського типу започаткувало приблизно років двісті тому, коли жваво почали тут заселятись люди. Проте перша назва — поселення була «Красна грядка», ймовірно через велику піщану гору, що простягалась впродовж невеликого села. Пісок був червоного кольору і його використовували на будівництві, на склозаводі, навіть, за розповідями літніх мешканців, фарбували яйця на Пасху, варивши їх разом з піском. Великого розквіту селище набуло на початку XX століття, коли в 1900-1905 рр. через Томашгород проклали стратегічно важливу залізничну колію Сарни — Олевськ — Коростень — Київ. Нею перевозили людей, вивозили камінь, ліс. За часів Польщі в нашому краї оселився польський поміщик Томаш. Він, як управляючий, зробив чимало добрих справ. Тут він і помер, похований у великому кам'яному склепі. На його честь селище назвали Томашгород — сьогодні невеликий промисловий центр. З роками воно розбудувалось, розширилось і виросло у містечко, навколо якого виросли заводи по видобутку і обробці каменю, залізнична станція та вся необхідна для життя інфраструктура. Окрасою Томашгорода є Дім Молитви християн віри євангельської, католицький костел, невелика православна церква на кладовищі , загальноосвітня середня школа, лісництво тощо. У 30-х роках через дію Духа Святого і самовіддану працю братів — євангелістів Бог покликав до спасіння величезну кількість людей які на той час перебували під панською Польщею (Другої Речі Посполитої, що означало Республіка Польща). Громадяни Польщі користувались досить великими правами віросповідання і свободою створення нових церков. Сотні молодих і середніх за віком братів-українців мали чудову нагоду, отримати духовну освіту на півночі Польщі в місті Гданськ, де розташувалась Польова штаб-квартира Асамблеї Божої США в Європі. Там Бог готував тисячі служителів на духовну плідну працю по всій території Польщі і в тому числі, на Поліссі Рівненської області. Саме тоді народилась нова молода церква Божа на хуторі Куп'є, три кілометри від Томашгорода. На хуторі проживали сім'ї Притів — Микита Андрійович та Михаїл Андрійович, два рідних брати, через яких Господь почав Свою потужну роботу спасіння грішників. Брати Микита та Михайло родом з села Осницьк, де проживав їх батько Андрій, на ті часи заможний господар. Йому належав на правах власності водяний млин, що стояв на річці Льва в селі Осницьк.
Пресвітер Прит Микита Андрійович (1899-1964рр)
Коли Польська влада наділяла землю селянам для проживання та ведення власного господарства, брати отримали кілька га орної землі та лісу на хуторі Куп'є. З часом стали хорошими хазяями. У садибах кожного стояли добротні хати й усі необхідні господарські забудови. Зовсім поруч з хутором знаходиться великий кам'яний кар'єр і завод по виробництву каменю та щебеню. Тому обидва брати там працювали, заробляючи на хліб щоденний. Прит Михаїл став фаховим майстром обробки каменю і виготовлення різної форми пам'ятників. Робота приносила в сім'ю непогані заробітки. До кінця свого життя Михаїл Андрійович займався цією нелегкою справою і залишився в пам'яті людей на сотні років через пам'ятники, що стоять на кладовищах нашої області. Звідки з'явилась династія Притів у Поліському краї? Наша бабуся Прит Марія розповідала нам онукам, таку історію про походження родинного прізвища. Колись років 150 тому на землях Волині, до якої входила Рівненщина, поселились німецькі переселенці. їх називали колоністами, бо жили вони компактно і отримували землю для ведення сільського господарства — це й були колонії. Переїхав з Європи, правдоподібно з Німеччини молодий колоніст — німець, купив чимало землі. У нього була дружина яка невдовзі померла і молода донька. Прізвище німця — Прит (Pritt), до речі, і нині дуже поширена в Німеччині, є велика фабрика з таким іменем, що виготовляє клеєві суміші та вироби для склеювання матеріалів. Через деякий час колоніст Прит мав намір повернутися в Європу, щоб дати освіту своїй дочці. Сталося непередбачуване — вродлива дівчина закохалася у юнака українця. Батько був проти шлюбу, але згодом із-за любові до дочки, дозволив їм одружитись лише за однієї умови, наречений повинен взяти прізвище Прит. Таким чином це прізвище започаткувало родовід династії Притів, яку вибрав Бог, щоб Прити стали першими християнами віри євангельської у краї Рокитнівського Полісся. Правдоподібно брати Микита та Михаїл вперше почули проповідь Євангелії на початку 1927-28 років, саме тоді, коли бригади лісорубів працювали навколо Томашгорода, заготовляючи ліс. Від селища через хутір Куп'є була прокладена вузькоколійка протяжністю до 5-ти кілометрів і доходила до річки Льва до урочища «Застінок». Куди вивозили заготовлене дерево для шпал залізничних колій. Серед лісорубів були віруючі брати. Вони добре знали Слово Боже й охоче ділилися з бажаючими послухати його. Ймовірно, що один із братів — християн був мешканцем Сарненського району, чи іншої місцевості — сьогодні це не так важливо. Але він, імені якого ми, на жаль теж не знаємо, посіяв Слово Боже в серцях молодих братів Притів, які проживали на хуторі Куп'є. Господь Духом Святим сильно почав працювати в серцях великих родин Притів. Розпочалися регулярні богослужіння в хаті Михаїла Андрійовича, азі 955 року — в хаті Микити Андрійовича, де він був вибраний на служіння як старший відповідальний брат, а потім — як пресвітер невеликої церкви. Микита мав характер темпераментний, рішучий, не вагаючись прийняв Ісуса Христа як свого особистого Спасителя. Брат Михаїл був іншого складу характеру, він не спішив приймати рішення довго роздумував, зважував. Дізнався, що в Сарнах є Євангельська громада, вирішив поїхати туди, звичайно кіньми. Це була Євангельська баптистка громада віруючих, яка проводила вже повноцінне євангельське служіння. Повертаючись додому, Михаїл дуже радів, що Господь відкрився і йому. То ж надалі все своє життя він посвятив Спасителю Ісусу Христу. Доречі, той факт, що перше водне хрещення церкви Ро-китно відбулося в свято Переображення на хуторі Куп'є, не є випадковим чи несподіваним... Уже в 1931 році на хуторі була група євангельських християн і тому церква Рокитно охоче провела водне хрещення тут разом з місцевими братами і сестрами. Хутір Куп'є був земним райським куточком на карті Ро-китнівщини. У красу неперевершених Поліських пейзажів вплітались і плоди роботящих, Богом благословенних рук. Брати Прити визначались працьовитістю, були порядними хазяями-фермерами. Прит Михаїл Андрійович (1903-1990рр.)- батько багатодітної сім'ї, любив Господа, ніс служіння відповідального за духовний спів на зібраннях. Захоплювався музикою, купував на той час дорогі музичні інструменти (скрипку, кларнет та ін.). Михаїл Андрійович славився добрим іменем не лише господаря а й талановитого садівника. Для Поліського краю його сад (до 2 га), з сотнями різносортних фруктових дерев — це чудодійний витвір людського розуму, фантазії, невтомної пошукової праці у виведенні таких сортів, котрі прижилися і рясно плодоносили. «Чого тільки не було у дідусевому садку, - згадують донині внуки, - яблука ранні і пізні, груші літні й осінні, а ягідники які? а горіхи». Весь сад був обгороджений ліщиною, дозрілі горішки якої завжди вабили дітей і дорослих. Яблука, груші та інші фрукти зберігались у спеціальному земляному льосі аж до Різдва і довше. Восени Михаїл Андрійович відвозив плоди своєї праці аж до Ленінграда. І так продовжувалось щорічно аж до 1963 року. В 1963-1965 роках, коли до влади в СРСР прийшов Микита Хрущов, всякий продаж сільськогосподарської продукції з присадибних ділянок було заборонено, як спекуляцію. Все майно рухоме й нерухоме переписувалось (обліковувалось) фінагентами (податковими виконавцями) і накладались податки на хазяїв: за корову, кожну курку, гуску, овечку, свиню, тощо, навіть за кожне фруктове дерево. Безтолкова політика безбожної держави знищила хазя-їв-фермерів, насильно заганяючи їх у колгоспи, радгоспи — комуністичне рабство. А непокірних — до Сибіру. Така трагічна доля спіткала і хутір Куп'є, всі мешканці якого змушені були залишати нажите віками з діда-прадіда, змиритись і переїжджати в Томашгород. З часом звикли до нових умов і обставин, працювали і служили смиренно з любов'ю Богу до кінця свого життя. Та Бог продовжував Свою працю в серцях нащадків — дітей і внуків, а нині вже й правнуків, цих пер вісників — послідовників церкви Божої хутора Куп'є. Прит Микита Андрійович (1899- 1964рр.) був пресвітером церкви, ревним проповідником. Самовіддано працював на ниві Господній: відвідував найближчі села, закликаючи Словом Божим до спасіння і люди, не гаючись, йшли в церкву з сілОсницька, Сехів, Томашгорода. Церква росла, залучались і діти до служіння, приймали по вірі водне хрещення. До дру гої світової війни в церкві хутора Куп' є налічувалось до 60-ти членів Приїздили гості, відомі того часу євангелісти: Юхим Стрелка з Степаня, Павло Тур, Потап Великий з Чудля . Молодого пресвітера Прита Микиту почали запрошувати на районні з'їзди. Церква хутора Куп'є належала до Степанського району церков ХВЄ. Степанський район ХВЄ був організований у 1934 році, а в 1936 році в селі Великі Цепцевичі відбувся III з'їзд Степанського району, на якому були присутні 74 представники від поліських церков Луцького, Костопільського та Сарненського уїздів і багато гостей. Із протоколу відомо, що головою з'їзду був вибраний Юхим Стрелка, а секретарем — Ксенофоній Ширко. Районий комітет був вибраний в такому складі: Юхим Стрелка — голова (Кричильськ). Ксенофоній Ширко — секретар (Степань). Олексій Савочка — казначей (Степань). Членами комітету стали: Юхим Марковець, Ульян Бачук, Потап Великий, Микита Андрійович Прит. «Сообщая об этом съезде, Ксенофонт Ширко приводит курьезную деталь: «...Враг также не спал: хотел воспрепятствовать в труде делу Божьему. Местный православный поп, узнав, что столько верующих съехалось в его село, запряг коня и поехал за 8 километров сообщить в станцию, чтобы принести нам вред. Но Господь видел его злые намерения и не допустил этого. Пока наш «батюшка» изложил жалобу в участке, лошадку его кто то украл. Когда же он вернулся к телеге, то застал (как говорят) только теплое место, а лошадки и след пропал, и он, бедняга, целый день искал коня: тем временем совещания закончились, и дети Божий спокойно разъехались по домам». 3 1938 року Степанський район входив до складу Волинського округу Союзу ХВЄ в Польщі, яким керував голова Союзу Артур Бергольц. У вересні 1939 року на територію Західну Україну прийшла нова влада — радянська та безбожна. Ціль цієї влади була одна — захопити територію і знищити церкву Божу Західної України. То ж для молодої церкви хутора Куп'є почалися невмовір-но важкі часи — боротьба за виживання і боротьба з ворогом церкви — безбожною комуністичною владою, яка окупувала Західну Україну. Чорною сторінкою увійшов в історію світу цей день 1 вересня 1939 року — почалася II Світова війна. Вона продовжувалася майже 6 років і забрала з собою більше 50 мільйонів людей. Першою жертвою II світової війни стала незахищена Польща. На землі Західної України вступила Радянська Армії, а відтак - Радянська влада. Та не минуло й двох років, як Україну спіткало нове горе. Багато служителів церкви ХВЄ було замучені фізично, розстріляні радянськими військами НКВС, що поспішно відступали, залишаючи за собою кривавий слід великої трагедії. Під час німецької окупації, незважаючи на війну, служителі церков продовжували керувати церквами а в деяких місцях відкривали нові церкви. На Поліссі серед дрімучих лісів і боліт, в роки окупації церква жила і росла. Великі потрясіння обминули невелику церкву ХВЄ хутора Куп'є. Після війни життя продовжувалось, і знову прийшла на жаль, Радянська влада надовго. Перші 10 років після війни минули спокійно. А з приходим М.С.Хрущова розпочалася нова атака на церкву Божу. В 1963 році безбожна влада заборонила збиратися на служіння і забрала реєстрацію статуту церкви хутора Куп'є. Цим рішенням члени церкви автоматично передані були в члени церкви Рокитно. Почалася нова сторінка історії вже церкви смт. Томашгорода. Майже всі жителі хутора Куп'є переселились в Томашгород на постійне місце проживання. Щонеділі протягом багатьох десятиріч, попри всі заборони члени церкви відвідували зранку служіння в Рокитно, а ввечері і протягом робочого тижня в різні дні збиралися на служіння «по хатах». Напівлегально і напівнелегально. Відповідальним за Томашгородську, «напівнелегальну» церкву членами був вибраний старший брат Котяш Кирило Федорович. Котяш Кирило Федорович (1929 — 2009 рр.) був народжений в с. Залужжя Дубровицького району Рівненської області. Одружився з сестрою в Господі Манею і через бідність виїхав у Донбас (сьогодні райони Донецька) на роботу. Повернувся в смт. Томашгород в кінці 60х років, і мав вже велику сім'ю. Це був мудрий, простий, скромний брат, який любив Господа над усе. Залишив після себе прекрасну пам'ять серед жителів Томашгорода. Виїхав до США на постійне місце проживання в Сакраменто (Каліфорнія). Там і помер у віці 80 років з його вірною дружиною Манею, він прожив більше 50ти років подружнього життя. Дуже підходять слова із Біблії про життя цього прекрасного брата, служителя церкви смт. Томашгород. «...Спогадуйте наставників ваших, що Вам говорили Слово Боже і дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру» Євр. 13:7. Прит Павло Михалович (1929 - 2004 рр.) - син Михайла Андрійовича. З раннього дитинства був свідком і активним учасником становлення церкви хутора Куп'є, а згодом — церкви ХВЄ Томашгорода. Він став продовженням династії християн на прізвище Прит. З молодих літ Павло Михайлович полюбив Господа і проніс цю любов до Отця Небесного через усе своє складне та важке життя. Одружився з Ганною Лук'янівною, мешканкою Рокитно, з великого та Богом благословенного роду Богданців. Прожили прекрасне християнське життя, виховали трьох дітей. Після війни Прит Павло навчався і отримавши диплом агронома й бухгалтера, поїхав за направленням у колгосп села Вири Сарненського району. Пізніше знову вчиться, щоб освоїти на той час нову складну професію: черговий залізничної автостанції Томашгород. Це був той чоловік, який ніколи не спізнювався на роботу, відповідальний, здібний працівник, він міг зробити прекрасну кар'єру, проте віра, його духовні переконання служіння Богові впродовж усього життя стояли на першому місці і тому, волів краще «страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху» (Євр. 11:25). Усім допомагав, особливо вдовам, старшим за віком, брав активну участь у будівництві Дому молитви смт. Томашгорода. Двоє його синів стали служителями церкви ХВЄ: Володимир в обласному центрі міста Рівне в церкві «Світанкова Зоря», а молодший син Микола, продовжив династію Притів смт. Томашгород як пастор церкви. На початку 60-х років XX століття диявол розпочав нову атаку на церкву Божу. Багато братів було засуджено за сфальсифікованими справами. Групу братів-служителів з Володимирецького району засудили на різні терміни покарання, як «тунеядців», буцімто вони не хотіли розбудовувати «найдемократичнішу державу» в світі — СРСР. Всі ці брати відбували покарання в смт. Томашгороді на важких роботах у кар'єрах. Проте вони були великим благословенням для молодої церкви Томашгорода. Вечорами відвідували церкву «по хатах» і духовно збудовували членів через проповідь та молитву, а також свідоцтвами свого особистого життя, яким вів їх усіх Господь Бог. Найчастіше ці благословенні Богом брати відвідували оселю Притів Павла та Ганни, де на них завжди чекав затишний відпочинок, спілкування, і що також важливо — гостинний обід. Минали роки, але що було зроблене в ім'я Боже, не забуває Господь. Нехай вся слава буде нашому Господу! Через десять років Господь знову «переселив» групу братів-служителів у Томашгород. На цей раз із Білорусії міста Пінська переважно «прикомандированих» спеціалістами на кам'яні заводи. Великими благословеннями були для церкви Томашгорода ці брати, які проповідували Слово Боже і вчили народ Божий. Серед них були і буде обдаровані брати Пере-бищук Петро і брат Саша із Теліхан, котрі служили не лише в Томашгороді, айв інших церквах Рокитнівщини. Вони мали дари від Духа Святого і говорили сильні в духовному плані проповіді, особливим було їх Слово до Рокитнівської молоді. Завжди були бажаними гостями на служіннях і в Рокитно і в Томашгороді. Господь піклувався про Свою череду, невеличку церкву, посилаючи Духовну поживу членам церкви селища. Роками вдень брати працювали в кар'єрах, були зразковими робітниками, а вечорами проводили служіння серед Божого народу. Протягом 27-ми років члени церкви смт. Томашгорода не мали своєї реєстрації і статуту церкви і права на виконання релігійних потреб, не мали місця на законне проведення богослужінь. І тільки після приходу до влади М.С.Горбачова релігійна ситуація повністю перемінилася. Зміни прийшли до церкви смт. Томашгорода.